Свою історію наша школа починає із часів утворення с. Порозок.

Село Порозок Краснопільського району Сумскої області засновано в 1660 році боярськими дітьми, стрільцями й пушкарями фортеці Вільний Курган (зараз - с.Вільне В-Писарівського району), яка була у складі Бєлгородскої обороннної лінії і захищала наші землі від набігів татар. На цих землях селились переселенці з Росії і солдати, які відслужили 25 років царської служби в Росії. Тому корінне населення Порозка російськомовне.

В 1934 році силою місцевих жителів було побудоване ще одне приміщення для школи. Парт не було, замість них дерев'яні козлики, збиті з грубих нетесаних дощок. Ніжки у них розкарякуваті, дві планки навхрест. За козликами сиділи учні по четверо, а учив дітей Петро Якович Зеленін

Клас був змішаний. Тут і малюки, тут і переростки, які починали вчитися. Старші були записані хто в який клас: одні в другий(ті, що знали букви), інші в третій, а хто сміливіший і в п'ятий. Проте всі вони, менші й переростки, сиділи разом.

      А вчитель, не набагато старший за декого з своїх учнів, жив у В -Пожня. До школи йому приходилося долати кожен день по два кілометри. Спочатку це була чотирьохкласна школа, а потім – школа семирічка.  Директором був Синявін Федір Якович із с.Поляного. Колектив -  маленький, але дружний.

    Педагоги успішно виховували й навчали дітей, бо це були справді творчі однодумці, кожен вносив свій вклад в колективну творчість і кожен збагачувався духовно, дякуючи колективові.

Пригадує Алтухова Анастасія Михайлівна свого вчителя Романа Леонтьєвича Тресницького: « Просто дивно, як все міг робити Роман Леонтьєвич: і з усіма бути ввічливим, коректним, ішов на уроки завжди в доброму настрої, встигав побувати і вдома у нас, дітей.»

Сенчищева Ніна Степанівна згадує Трофімову Віру Іванівну, вчителя література: «На Віру Іванівну ми дивились зачаровано. Вона не читала художні твори з книжки, а декламувала по пам'яті.»

            В 1940 році школа вже знаходилась в чотирьох приміщеннях. Це вже була семирічна школа - неспокійні, гомінливі вулики: гули, шуміли, сповнені дитячими галасами. А директором було призначено Шаркова Данила Максимовича.

            Спочатку він працював монтером, заочно закінчив МДУ, в школі викладав фізику. З школою, з селом, він зв’язав все своє життя. Данило Максимович брав активну участь у громадському житті , був агітатором - пропагандистом , роз’яснював політику Радянської влади. Важки то були часи. Коли в село прийшли фашистські окупанти(в період з 1941 по 1943 р.р.), навчання не відбувалося. В приміщенні школи розташували солдатську кухню. Мешканці села згадують яку роль відіграла дружина Данила Максимовича – Шаркова  Анастасія Павлівна, яка теж була вчителькою і викладала німецьку мову. Вона врятувала жителів села від масового розстрілу. Коли розлючені гітлерівці намагалися дізнатись хто вбив їх мотоциклістів, загрожуючи розстріляти або спалити всю вулицю. Вона не злякалась, а вийшла вперед і німецькою мовою пояснила,що до цих подій жителі села не мають ніякого відношення. Це зробили розвідники радянської Армії.